Стратегія диверсифікації діяльності як складова використання потенціалу підприємства на зовнішньому та внутрішньому ринках

Анотація

Багато вітчизняних підприємств змушені переглянути свої стратегії, щоб впоратися з проблемами в Україні, які спричинило повномасштабне вторгнення Російської Федерації, що своєю чергою спонукає бізнес до виходу на нові ринки. Згідно з дослідженнями, які проводили у напрямку аналізу стану українського бізнесу в умовах військового стану, існують тенденції стосовно релокації підприємств не тільки всередині України, а й за її межами. Виходячи з цього, підприємства вимушені застосовувати у своїй діяльності диверсифікацію як одну із стратегій для підвищення ефективності діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках. Підприємства також можуть диверсифікуватися за результатами насиченості внутрішнього ринку та бажанням отримати прибутки від реалізації продукції за кордоном. У цьому дослідженні викладено та проаналізовано загальні засади формування стратегії диверсифікації з погляду використання потенціалу діяльності підприємства на різних ринках. Розглянуто сутність та особливості використання потенціалу та диверсифікації під час діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках. За результатами аналізу наукових публікацій виявлено недостатню кількість комплексних наукових досліджень стосовно формування та впровадження стратегії диверсифікації з погляду використання потенціалу діяльності фірми на внутрішньому та зовнішньому ринках. Особливу увагу сконцентровано на відмінних та спільних рисах впровадження стратегії диверсифікації з метою ефективного використання потенціалу у разі розширення присутності на внутрішньому ринку та виходу на зовнішній ринок. Зазначено, що, незалежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), стратегія диверсифікації може допомогти розподілити ризики між різними напрямками діяльності, що дає змогу зменшити залежність від конкретного ринку чи товару/послуги і забезпечити більшу стійкість у разі змін у середовищі існування фірми.