Формування довіри громадян до органів державної влади через двосторонню комунікацію та цифрові інструменти

Анотація

Проаналізовано проблему низького рівня довіри громадян до органів публічної влади та здійснено пошук інструментів підвищення якості комунікації між державою і суспільством. Основну увагу зосереджено на взаємозв'язку між прозорістю управлінських рішень, залученістю громадян та ефективністю зворотного зв'язку як системними чинниками формування довіри. Використано підхід системного мислення та інструменти для моделювання підсилювальних і балансувальних контурів взаємодії між владою та громадянами.

Предметом дослідження є система двосторонньої комунікації між громадянами України та органами державної влади у процесі формування довіри до законодавчих та регулятивних ініціатив, що стосуються політично-соціальної сфери.

Основним завданням у процесі дослідження визначено створення комунікативних інституцій, які б акумулювали та реалізували питання взаємовідносин "влада – суспільство" з метою покращання сучасного стану довіри до системи публічного управління та адміністрування на основі штучного інтелекту.

Для цього запропоновано концептуальну модель спеціалізованого державного відділу, який виконує функції збирання, аналітичного узагальнення та інтерпретації громадських звернень, а також пояснення управлінських рішень у доступній для громадян формі. Окрему увагу приділено можливостям застосування штучного інтелекту для оброблення великих масивів неструктурованих даних та виявлення суспільних трендів. Обґрунтовано доцільність пілотного впровадження запропонованої моделі на регіональному рівні на прикладі Львівської області.

За результатами дослідження доведено, що традиційні інструменти електронної демократії та формального збирання звернень не забезпечують сталого зростання довіри без розвитку живої, двосторонньої та зрозумілої комунікації. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованої моделі для удосконалення системи публічного управління та підвищення легітимності управлінських рішень.

Методами дослідження були теоретичні та емпіричні системні підходи на основі структурно-функціонального аналізу. Застосовано інституційний метод та аналіз кейсів (case study).

Інформаційною базою дослідження були нормативно-правові джерела, офіційна статистика та аналітика, наукові джерела та інтернет-ресурси.