Публічне управління енергетичною безпекою: економічні інструменти адаптації до стандартів ЄС

Анотація

Проаналізовано публічне управління енергетичною безпекою України за умов повномасштабної війни, руйнування критичної енергетичної інфраструктури, нестабільності енергетичних ринків та необхідності адаптації національної енергетичної політики до стандартів Європейського Союзу. Розкрито сутність енергетичної безпеки як багатовимірного об'єкта публічного управління, що охоплює ресурсну, інфраструктурну, економічну, ринкову, екологічну, соціальну та управлінську складові. Проаналізовано європейські стандарти та підходи до забезпечення енергетичної безпеки, зокрема ринкову інтеграцію, конкуренцію, прозоре регулювання, посилення ролі незалежного регулятора, енергоефективність, декарбонізацію, розвиток відновлюваної енергетики, захист споживачів, цифровізацію та залучення приватних інвестицій. Виявлено, що сучасний стан публічного управління енергетичною безпекою України має перехідний характер і поєднує антикризове реагування на воєнні руйнування, відновлення та захист енергетичної інфраструктури, розвиток розподіленої генерації, подолання ринкових дисбалансів і поступове наближення до acquis ЄС. Обґрунтовано, що економічні інструменти адаптації до стандартів ЄС потрібно розглядати як системоутворювальний механізм публічного управління енергетичною безпекою. До таких інструментів віднесено тарифні, інвестиційні, бюджетні, податкові, ринкові, фінансово-кредитні механізми, інструменти підтримки відновлюваної енергетики та енергоефективності. Доведено, що результативність економічних інструментів доцільно оцінювати за їхнім впливом на енергоефективність, інвестиційну привабливість, декарбонізацію, стійкість енергетичної системи та соціальну справедливість. Зроблено висновок, що вдосконалення економічного механізму публічного управління енергетичною безпекою України має ґрунтуватися на комплексизації економічних інструментів, узгодженні тарифної, інвестиційної, податкової, бюджетної та кліматичної політики, посиленні регуляторної спроможності, розвитку адресної соціальної підтримки, муніципалізації енергетичної стійкості, прозорому використанні міжнародної допомоги, зеленому фінансуванні, стимулюванні енергоощадної поведінки, ринковій інтеграції з ЄС та формуванні системи кількісного моніторингу впливу економічних інструментів на енергетичну безпеку.